Центр дитячої гепатології при ІПАГ (єдиний в Україні заклад такого рівня) був створений через велику кількість маленьких пацієнтів зі складною недугою. За 9 років існування центру виявилось, що діти потерпають від негараздів з печінкою не рідше, ніж дорослі, хоч і причини патології, вродженої чи набутої, разюче відрізняються. Проте несвоєчасна діагностика або неправильне лікування таких хвороб можуть завчасно забрати життя маленьких пацієнтів.

 

Щоб надавати таким дітям кваліфіковану допомогу на найвищому рівні, у 2015 році в рамках ІПАГ з’явився спеціалізований заклад – Центр дитячої гепатології. Ініціювала його створення, а згодом й очолила, доктор медичних наук Валентина Сергіївна Березенко. На той час досвідчена лікарка керувала в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології науковою групою з дослідження захворювань печінки.  «Спочатку наш центр існував у межах відділення дитячої гастроентерології та був розрахований на 10 ліжок. Ми навіть не знали, чи ми зможемо їх заповнити. Не уявляли навіть масштабів цієї проблеми! Тепер ми займаємо весь поверх — це 30 ліжок, а потреба — набагато більша», – згадує Валентина Сергіївна.

 

Орган, що не болить

Нині в центрі працюють спеціалісти найвищого рівня, є можливість всебічно обстежити та точно діагностувати хворобу, яка часто проходить повз увагу спеціалістів першої-другої ланки. Чому так?  «Печінка — такий орган, що не болить,  – пояснює Валентина Березенко. – Дуже часто, більш ніж в 50% випадків, тяжкі захворювання печінки перебігають без жовтяниці. А якщо немає настороженості у лікаря-педіатра, такі діти приходять до нас у декомпенсованому стані, з ускладненнями, коли показана тільки трансплантація».

 

Сьогодні дітей, які потребують трансплантації, оперують в інституті трансплантології та хірургії ім. Шалімова. І перша успішна трансплантація печінки в Україні була проведена у 2003 році професором Котенком Олегом Геннадійовичем. Це була справа честі для медичної галузі України. Пацієнтка з аутоімунним цирозом, 16-річна Капур Аліна, спостерігалась саме в ІПАГ. «Тоді весь інститут працював на те, щоб трансплантація була успішна. На щастя, все пройшло добре», – згадує Валентина Березенко.

 

На відміну від інших медичних установ, в ІПАГ лікарі мають можливість забезпечити серйозний системний нагляд за пацієнтами. Щоб всебічно обстежити маленьких хворих, тут використовують всі потужності лікувального закладу – УЗД та еластографію зсувної хвилі, допплерометрію і томографію, ендоскопію і пункційну біопсію з наступним гістологічним та імунногістохімічним дослідженням. Лабораторія інституту забезпечує 80% необхідних обстежень, а мультидисциплінарність закладу дозволяє отримати термінові консультації хірургів, неврологів та інших спеціалістів. Запорукою успішного лікування патології, часто поєднаної з іншими хворобами, є співпраця з Національним інститутом хірургії та трансплантології,  Інститутом ядерної медицини, Інститутом гематології  та трансфузіології НАМН України та центром орфанних захворювань НДСЛ «ОХМАТДИТ».

 

Врятувати й підтримати

«Наша задача — вчасно поставити діагноз і не дати розвиватися цирозу. Саме тому ми не відчуваємо браку хворих. Такі дітки приїжджають до нас з усієї України», – розповідає керівниця центру.

 

Сьогодні центр потребує активної підтримки спонсорів, оскільки ІПАГ як наукова установа фінансується з бюджету країни. Завдяки благодійникам заклад має сучасну палату інтенсивної терапії для діток, які часто потрапляють до центру в стані печінкової недостатності. Тут не тільки госпіталізують важких хворих, які потребують спостереження та інтенсивної терапії, але й проводять пункційну біопсію печінки. Палата невелика, оскільки покликана розвантажити загальну реанімацію, яка працює на всі відділення інституту, проте гарно облаштована.  А мріється, аби маленькі пацієнти отримували найфаховішу допомогу в найкращих умовах, щоб лікування для них було не стресом, а надією на майбутнє довге життя.

 

Наразі країна тільки переживає часи становлення і формування цілісної гепатологічної системи. «Я впевнена, що така система в Україні буде створена (у світі це вже існує), – ділиться професійною мрією Валентина Сергіївна. – І буду вважати, що недаремно прожила життя, якщо у нас все запрацює так, як і в інших країнах».