Про керівника відділення проблем харчування і соматичних захворювань дітей раннього віку Інституту педіатрії, акушерства і гінекології Олега Геннадійовича Шадріна батьки його маленьких пацієнтів розповідають майже як про чарівника, з вдячністю і пошаною. Ми поговорили з експертом  МОЗ з дитячої гастроентерології про те, як правильно налаштувати мікробіом дитячого організму, про вплив війни на стан маленьких пацієнтів та професійну мрію Олега Геннадійовича, на здійснення якої він сподівається.

‒ Олеже Геннадійовичу, розкажіть, будь ласка, про унікальні дослідження, напрямки лікування, якими займається підпорядковане Вам відділення?

Шадрін Олег Геннадійович: Наше відділення молодшого дитинства в сучасному вигляді існує з 1972 року. Раніше напрямком нашої роботи була розробка замінників жіночого молока, клінічна їх апробація, впровадження в практику. З часом індустрія дитячого харчування розвинулась, змінились підходи. І ми перейшли до проблем харчування і захворювань, пов’язаних з ними ‒ тобто станів, які залежать від неадекватного харчування у дітей. Їх дуже багато, бо нераціональне харчування — це і дефіцити вітамінів, мінералів, і склад його, і неадекватність віку, і неадекватність захворюванню. Цей напрямок існує у нас вже дуже давно, і до нас звертається дуже багато дітей, особливо зараз ‒ в сторіччя стрімкого збільшення алергічних захворювань.  Від 20 до 50% дітей першого року життя мають харчову алергію: тобто вони не сприймають їжу, або їжа на них впливає небажано. Клінічний напрямок роботи відділення теж змінився. Раніше проблемами молодшого дитинства були пневмонія, інфекції, отруєння. На сьогодні ці проблеми не зникли, але вони успішно лікуються сімейним лікарем. А до нас почали звертатися діти переважно з хронічними гастроентерологічними проблемами. І керівництво Інституту ініціювало створення на базі нашого відділення Центру проблем харчування та захворювання шлунково-кишкового тракту у дітей. Є ціла низка захворювань стравоходу, кишківника, інших органів, які раніше спостерігалися у дорослих, а у дітей майже ніколи: важкі ентеропатії, хронічні запальні захворювання кишківника, панкреатити, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Все більше зустрічається дітей з вродженою патологією ферментних систем, всмоктування в кишківнику, імунодефіцитів — і вони всі проявляються проблемами шлунково-кишкового тракту. Для регіональних центрів це найскладніші захворювання, бо вони потребують високотехнологічного обстеження (ендоскопічних, генетичних, метаболічних досліджень, колоноскопії, біопсії) і висококваліфікованої допомоги. І ми, зважаючи на таку ситуацію, у співпраці з метаболічним і генетичним центром лікарні «Охматдит», працюємо сьогодні у цьому напрямку.

Ще один важливий напрямок, над яким ми працюємо, — це стрес-індуковані захворювання. Психологічний стан батьків, стосунки в родині, воєнний стан в нашій країні — не слід думати, що це не відображається на дітях. Дітки молодшого віку страждають так, як і дорослі, але реакція у них виглядає по-іншому і  виливається в стійкі патологічні стани — блювання, діареї, больовий синдром. І на жаль, таких дітей все більше і більше. В Інституті працює група висококваліфікованих дитячих психологів. Цей напрямок дуже специфічний, у нас в країні мало таких фахівців. І потік пацієнтів з такими проблемами в наше відділення збільшується.

‒ То хвороби помолодшали чи діагностика покращилась?

О.Ш.: І те і те. Безумовно, ті захворювання, які були притаманні дорослим, сьогодні діагностуються у дітей молодшого віку ‒ через порушення екології, стреси, погане здоров’я батьків, генетичний фактор. І, ви підмітили правильно, у нас з’явились методи діагностики, якими раніше ми не володіли, методи, які ми раніше не застосовували так широко: магнітно-резонансна томографія, різні види колоноскопії та ендоскопія верхніх відділів, дослідження біоптатів. У нас працює єдина в країні морфологічна служба, якої немає в інших закладах охорони здоров’я, яка допомагає нам ставити діагнози вродженої патології. Нещодавно у нас була дитина з відсутністю ворсинок епітелію тонкої кишки, через що вона не могла всмоктувати їжу. А підтвердило це тільки морфологічне дослідження. Тобто і проблеми помолодшали, і у нас з’явились нові методи діагностики.

‒ Чи мали Ви справу з ектраординарними випадками, які запамʼятались найбільше?

О.Ш.: Мені не треба далеко ходити, адже вчора я дивився дитину, яка потрапила до нас у 5-місячному віці.  Вона не набирала вагу, мала величезний живіт.  Ми довго її обстежували, і виявилося, що у дитини дуже великих розмірів тонка кишка, в ній практично не перетравлюється їжа, хоча всі функціональні проби кишківника були адекватні. При проведенні комп’ютерної томографії ми виявили ділянку звуження. Наші хірурги провели рідкісну операцію корекції перетинки в черевній порожнині, яка звужувала просвіт кишківника. Ця дитина вже набагато краще почувається, маємо надію, що вона одужає. Я хочу підкреслити цим прикладом, що діти, які зараз поступають і незрозумілі для сімейного лікаря, потребують дуже високотехнологічного обстеження. Саме воно дозволяє виявити причини, і в багатьох випадках допомогти дитині одужати.

‒ Чи часто ви маєте справу з лікарськими помилками?

О.Ш.: Це не лікарські помилки, це можливості діагностики. Розумієте, в країні повинні бути спеціалізовані центри, де зможуть лікуватися хворі, які мають рідкісні захворювання. Не можна насичити тою апаратурою, яка є в нашому інституті, районні чи міські лікарні. Більшість хворих отримують допомогу саме за місцем проживання у сімейного лікаря. І це правильно. Бо далеко не всі діти, як наші пацієнти — з тяжкими захворюваннями. Але тих, яким вони не можуть допомогти, вони відсилають до нас. Це не помилка, це етап медичної допомоги.

‒ В мережі можна знайти багато позитивних відгуків про вас як фахівця.  Часто ви чуєте подяки?

О.Ш.: Так, часто їх чую, і мені це дуже приємно. Але я ще раз підкреслюю:  первинна ланка має надзвичайне значення, проте повинні бути вузькопрофільні фахівці, їх треба зберегти. Досвід надзвичайно важливий. Мій досвід з гастроентерологічних захворювань набагато більший, ніж у сімейного лікаря. І потрібні вузькопрофільні стаціонари, фахівці, щоб розв’язувати саме складні проблеми. Я вважаю, що створення нашого Центру є дуже актуальним. До речі, у нас працюють 10 фахівців найвищого рівня. Ми контактуємо з психологами і неврологами — оскільки лікуємо захворювання, які часто потребують суміжних спеціальностей. На жаль, у нас збільшилась кількість дітей з родовими травмами, недоношених дітей. Недоношені діти до певного віку потребують прискіпливого догляду — всі системи організму у них дозрівають через роки. І на жаль, ці діти хворіють, і хворіють дуже важко.  В нашому відділенні є ліжка для таких діток.

‒ Шлунковий тракт часто називають «третім мозком», який приховує багато таємниць. Ви згодні з таким порівнянням?

О.Ш.: Так. В кишково-шлунковому тракті знаходяться  нервові закінчення, які виділяють нейромедіатори. А ті, своєю чергою, регулюють роботу шлунково-кишкового тракту — секрецію, всмоктування, моторику. І навпаки, сигнали зі шлунково-кишкового тракту впливають на нервові закінчення, на синтез сигнальних молекул, які передаються в центральну нервову систему. Кишківник і центральна нервова система – нерозривні частини організму. Особливо у дітей раннього віку ми часто спостерігаємо захворювання кишківника поряд з аутизмом чи розладом нервової системи, що може мати єдиний механізм. Тому я є прихильником цієї точки зору, і при діагностиці та лікуванні працюю в такому напрямку.

‒ Що найбільше вас захоплює в роботі «третього мозку»?

О.Ш.: Мої наукові дослідження спрямовані переважно в області  функціональних порушень шлунково-кишкового тракту. Все життя я працював і доводив, що стан кишково-шлункового тракту залежить від нервової системи, і навпаки. Тому воно мені близько. Сьогодні ми працюємо у відділенні над ефектами впливу мікробіоти (екосистема мікроорганізмів, що живуть в кишківнику — Ред.) на стан слизової оболонки шлунково-кишкового тракту.  Мені здається, від стану слизової оболонки залежить і стан нервової системи, і стан шкіри, і проблеми інтоксикації організму. Тобто це орган, який за рахунок регуляції проникності тракту впливає на весь організм. Ми сьогодні вивчаємо білки, які є переносниками важливих речовин із внутрішнього середовища в середовище організму. Вивчаємо структуру слизу, його функціональний стан, тому що його порушення призводять до запальних, фізіологічних порушень. Близько десяти років ми в цьому напрямку працюємо і будемо працювати, якщо буде змога. Мені здається це — майбутнє.

‒ Захворювання шлункового тракту вважаються достатньо звиклими. Існує багато міфів, що допомагає при таких захворюваннях, що ні. Які з них ви вважаєте найшкідливішими?

О.Ш.: Щодо лікування дітей, тут два негативних напрямки. Один напрямок — лікування всім, що є, і всім, що знаєш. А другий — нічого не робити. Важко навіть сказати, що гірше. Або надмірне лікування, або нелікування зовсім. Річ в тому, що всі дорослі захворювання мають корені у дитячому віку. Якщо нічого не робити, безумовно, якась частина дітей одужує самостійно. Але у значної частини ці захворювання проявляються у всій негативній красі в старшому віці. Тому не реагувати й чекати, що минеться, досить небезпечно. По-друге,  мене найбільше останнім часом турбує широке застосування дієтичних домішок. Застосовується все: від китайських чаїв до амінокислотних сумішей. Я хотів би застерегти батьків, що у всьому світі чистота і якість дієтичних сумішей контролюється виключно виробником. Не думайте, що купуєте перевірене експертами. Я взагалі противник застосування всіх фіто- і народних засобів у дітей раннього віку. Бо якщо старша дитина скаже, що їй погано від того, малятко — ні. А фітопрепарати — не свята вода.

‒ А пребіотики, пробіотики?

О.Ш.: Це інша річ, вони вживаються для підтримки здоров’я. Але й тут є перекоси. У нас починають їх вживати, коли є захворювання. Так, деякі дійсно допомагають при захворюваннях, інфекціях, діареях. Але взагалі пребіотики застосовуються для профілактики. У перший рік життя найбільш вагомий пробіотичний фактор — це грудне молоко або адекватна суміш. У дітей старшого віку ‒ молочнокислі продукти, ферментовані продукти, овочі.  Це теж пробіотики. Я б рекомендував батькам дітей раннього віку перед тим, як давати навіть, здавалось, такі прості та всім відомі засоби як пробіотики, проконсультуватись з лікарем. Річ в тому, що пробіотики мають різну направлену дію ‒ одні скріпляють, другі ‒ послабляють, треті ‒ впливають на імунітет, четверті ‒ краще перетравлюють. Тобто є відмінності. Вони не кардинальні, але відмінності є, і перед застосуванням, особливо у дітей раннього віку, треба порадитись з лікарем.

‒ А як правильно з дитинства налаштувати мікробіом шлунково-кишкового тракту, щоб не було проблем у дорослому віці?

О.Ш.: Якщо коротко (бо проблема надзвичайно складна, і останні десятки років ми нею займаємося), дитина народжується, як правило, стерильна, і отримує мікрофлору при пологах від матері, коли проходить через родові шляхи. Якщо це природні роди та дитина на грудному вигодовуванні, більше нічого не треба робити. Бо всі біфідум-, лактобактерії є в молоці матері,  в ньому є біфідогенні фактори (олігосахариди, які сприяють росту певних мікроорганізмів). І з довкілля, з їжею, з молочнокислими продуктами дитина отримує нормальну мікрофлору, яка розвивається, процес її формування проходить близько 2-3 років. Все. Вибити людину з цього стану нормальної мікрофлори дуже складно, треба дуже серйозне, або надважке захворювання, або неконтрольоване вживання антибіотиків, або надмірне вживання алкоголю (у дорослих). Це фактори, які уже порушують нормальну мікрофлору, тому що вона досить стійка.

А коли треба втручатись? Якщо дитина на штучному вигодовуванні, або захворіла, або має проблему — наприклад, закреп. Зараз 30% дітей перших місяців життя мають закрепи. Закрепи ‒ вже досить серйозний удар по мікрофлорі, бо починається бродіння, гниття, з’являється патогенна мікрофлора. Тут потрібна допомога. Ми вводимо біфідо- або лактобактерії, які витісняють патогенну флору.

Або при кесарському розтині. На жаль, в такій ситуації, яка б здорова дитина не народилася, вона взяла мікрофлору не від матері, а від середовища пологового будинку, родзали. А там вона, на жаль, зовсім не та, яка потрібна. І ми часто бачимо у кесарських дітей проблемний мікробіоценоз. А це ‒ низький імунітет, порушення функції кишківника, погане дозрівання центральної нервової системи. В цих випадках корекція потрібна.

Тобто в двох словах: якщо дитина здорова — нічого робити не потрібно, а якщо наявні проблеми при народженні, або захворювання — тут треба втручатись.

‒ А якщо дитина вередує: те їм, те не їм. Наприклад, не їсть овочі чи фрукти. Треба щось робити?

О.Ш.: Ви мене спитайте: це проблема? Я скажу: так, це проблема. Поширена проблема. До нас значна частина пацієнтів приходять саме з цим. Проблема може бути психологічною або медичною. Якщо причина вередування психологічна, найдієвіша порада — їсти разом. Їжте родиною і кожного разу пропонуйте різноманітну їжу. Навіть якщо дитина не їсть. Вона повинна її бачити, повинна її пробувати.  Але існує ціла низка патологій від органічних до функціональних, які супроводжуються поганим виборчим апетитом — це харчова непереносність, алергія на продукти. Є захворювання стравоходу, шлунку, рефлюкси, які теж впливають на смакові уподобання і харчову поведінку. І остання — стан нервової системи. Пораджу не заплющувати очі, шукати вихід. Ігнорувати таку поведінку не можна, треба звернутися до  фахівця. Бо більшість батьків ‒ не психологи, не знають, як поводитися з хворою дитиною (а це хвороба). Ми таких фахівців в Інституті маємо.

От іноді до мене приходять з питанням: «Чи немає тут захворювання?» Ми проводимо обстеження, і я кажу: «Приємна новина, захворювання у дитини немає». І батьки у відповідь: «Все, дякуємо, ми пішли». Стривайте! Те, що немає захворювання, не означає, що дитина одразу буде їсти.  Психологічні проблеми теж потребують корекції.

‒ А як до вас потрапити на консультацію?

О.Ш.: Наш Центр проблем харчування і захворювань шлунково-кишкового тракту у дітей входить до складу Інституту педіатрії, акушерства і гінекології. Ми маємо свою клінічну базу і поліклініку. Ви можете зателефонувати в поліклініку і записатися на прийом до фахівця. Я також там консультую по понеділках. На сьогодні нам не треба ніякого направлення, не знаю, що буде завтра.

‒ Як вплинула війна на стан ваших маленьких пацієнтів?

О.Ш.: Війна вплинула на демографічні процеси, на кількість населення. Бо основна частина, яка виїхала, — це  жінки й діти. Дуже великі цифри, ви їх знаєте. І кількість відвідувачів зменшилась. З іншого боку, діти які залишились, практично всі приходять із загостренням на фоні стресу. Для дитини спати не в її ліжку, жити не в її квартирі, дивитись на засмучену мати — це стрес. І стрес негативно впливає на перебіг захворювання, закріплює негативну модель роботи шлунково-кишкового тракту, закріплює біль. Ми сьогодні лікуємо дітей (лікуємо за протоколом, правильно!), а результати нас не влаштовують, бо дитина скаржиться на проблеми, не зважаючи, пройшло запалення чи ні, вона живе в цій болі, блювоті, здутті. Ми зараз ширше працюємо разом з психологами й неврологами. От до чого точно призвела війна — поважчав стан дітей з розповсюдженими раніше захворюваннями.

‒ Як підтримати діток, що залишилися в країні, що Ви порадите? Можливо, скоригувати харчування?

О.Ш.: Сьогодні харчування повинно бути якнайбільше збагачене вітамінами, антиоксидантами, антистресовими продуктами, ‒ це горіхи, зелень, овочі, фрукти. Їжа має бути обов’язково різноманітна, з достатнім вмістом білка. На фоні стресу збільшуються фізіологічні потреби організму в вітамінах і мінералах ‒ залізі, цинку, кальції, жиророзчинних вітамінах А, Е, D, вітамінах групи B для нервової системи. Їжа, на жаль, не повністю їх покриває. Я б радив вживати полівітаміни, мінеральні комплекси. Тому що батьки не в змозі так годувати дітей, як вони того потребують нині для нормальної роботи організму. Це що стосується харчування.

Але дуже важливий психологічний стан дитини! Тут я розумію всю зайнятість, проте допоможе тільки розмова, особливо материнська. У дитини необхідно формувати впевненість, позитивну направленість на майбутнє: все минеться, все нормалізується, все буде краще. Як воно вже буде, це життя… Але напрямок думок і розмов має бути позитивним. Діти й стресують в основному, бо бачать стан батьків.

 ‒ Нині в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології використовують технології на грані фантастики. Чи маєте такі у вашому відділенні?

О.Ш.: Я не знаю таких медичних закладів в Україні, які б мали такий обсяг лабораторних та інструментальних обстежень захворювань кишківника — від  спеціальних ендоскопічних досліджень, рентгенологічних, морфологічних, гістологічних. Я не знаю також закладів, де була б така співпраця фахівців, педіатр ‒ психолог ‒ хірург. До нас часто потрапляють діти з вродженою мікрохірургічною патологією, яка проявляється у пізньому віці та маскується захворюваннями, які на неї накладаються. В нашому Інституті є відділення хірургії, що спеціалізується на вадах розвитку, в тому числі кишково-шлункового тракту. От там передові технології! І наша співпраця, методики обстеження ‒ теж новітні. Добре чи погано, але зараз тільки розгортається створення національних клінічних протоколів. Але ця ситуація спонукала нас до праці по протоколах світових — американським, європейським. І тому обстеження і лікування у нас проходить на світовому рівні.

‒ Чи ставали ви свідком дива в роботі? Дива взагалі трапляються?

О.Ш.: Трапляються дива, тому що ми не знаємо до кінця всіх можливостей організму, не тільки дорослого, а й дитячого. І буває дуже радісно, коли ти бачиш, що дитина справляється з таким захворюванням, де ти не чекаєш на добрий результат. Інколи дитина «переростає» на певному етапі (ми допомагаємо, звичайно), починає одужувати. Ти виписуєш хворого, призначаєш зустріч через місяць. А дитинки немає і немає, у тебе в голові погане. І раптом тобі телефонують батьки й кажуть, що все добре. Це не такі дива, як пишуть в книгах, але свого роду це дива. Так ми докладаємо зусиль, але вирішує, як то кажуть, Бог.

‒ А що для вас є ваша робота?

О.Ш.: Робота ‒ це все. Це все моє життя. І я не мислю себе без роботи. Я взагалі дуже щаслива людина. Я все життя працюю педіатром, пройшов весь шлях ‒ від дільничного педіатра до професора, і жодного дня, жодної хвилини не жалкував. Я вже немолода людина, і мені дуже приємно, коли я думаю про сенс свого життя. Про те, що маю таку роботу і  можу сам собі сказати, що прожив життя не даремно.

‒ Ваша улюблена частина роботи?

О.Ш.: Ви знаєте, я науковець і дуже полюбляю творчу частину, аналіз, розробку нових методів лікування, діагностики. Але найприємніше, коли бачиш результат своєї роботи. Коли ти бачиш, що дитина одужує.

‒ Без чого лікар-педіатр не може відбутися?

О.Ш.: Без співчуття. Лікар взагалі, а педіатр особливо.

‒ Чи часто доводиться під час роботи, наукових пошуків робити відкриття?

О.Ш.: Це буває, і достатньо часто. Але більше радію від того, коли в клініці, після певного обстеження пацієнта, ти сам собі кажеш: молодець, правильно мислив. Хоча буває і по-іншому. Проходиш тривалий і важкий шлях разом з батьками, а лише на останньому етапі розумієш діагноз. І думаєш, як пояснити це батькам. Але частіше за все люди розуміють, що медицина ‒ не гра, і далеко не завжди можна відразу зрозуміти, що відбувається насправді. Для цього існує певний алгоритм, щоб унеможливити помилку, і ми в нашому відділенні його дотримуємось. Ми відразу працюємо в кількох напрямках, щоб охопити всі варіанти розвитку захворювання. Тобто якщо не один метод, то інший попаде в точку.

‒ Чи маєте професійну мрію?

О.Ш.: Так, в мене є мрія. Є таке важке запальне захворювання кишківника як хвороба Крона. Вона практично невиліковна у дітей раннього віку. І мені дуже хотілося, щоб робота, яку ми зараз виконуємо, допомогла досягти як не  виліковування, то хоча б ремісії цього захворювання. Тому що в такому віці дітки майже не відповідають на лікування. От моя мрія — досягти успіхів в цьому напрямку. Тоді можна точно сказати, що прожив недаремно.