Корнацька Алла Григорівна, заслужений лікар України, очолює відділення реабілітації репродуктивної функції  ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України» з 2007 року. Понад 15 років вона та її учні роблять все, щоб мрія про материнство багатьох жінок нарешті стала реальністю. Ми поговорили з професором, доктором медичних наук Аллою Григорівною Корнацькою про унікальні операції, які проводять у відділенні, про важливість профілактичної медицини та загрозу демографічної кризи. Проте Алла Григорівна — великий оптиміст, вона пишається молодими лікарями й вірить, що на Україну чекає велике майбутнє.

 

‒ Алло Григорівно, розкажіть, будь ласка, про відділення, яким ви керуєте, його особливість та унікальність.

Корнацька Алла Григорівна: Наше відділення реабілітації репродуктивної функції відкрилося саме тоді, коли був побудований Інститут педіатрії, акушерства і гінекології. Тоді його очолювала Іванюта Лідія Іванівна — наша «мама» по науці. Ми всі вийшли з її колиски, виховані на її книжках, наукових статтях та досвіді. На той час це був передовий досвід, побудований на профілактичній медицині. Вже в 1990-х рр. відкрилося відділення планування сім’ї, яке очолила одна з кращих акушерів-гінекологів України Ірина Борисівна Вовк, моя подруга і також учениця Лідії Іванівни. До початку XXI століття наше відділення було піонерським в плані реабілітації репродуктивної функції. Але все в житті міняється, і нині з’явилось багато приватних гінекологічних клінік, які спеціалізуються зокрема на екстракорпоральному заплідненні (лише в Києві таких більш ніж 20). ЕКО ‒ це дороговартісні процедури, і в таких клініках їх проводять достатньо ефективно, на світовому рівні. Але наш Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ‒ державний, національний інститут, до нас приїздить велика кількість хворих і вагітних, яким потрібна допомога на високому рівні, не зважаючи на те, що в кожній області у нас є перинатальні центри, центри планування сім’ї.

 

Відділення наше не велике, на 30 ліжок, але це лише хірургічна частина нашої роботи.  Профілактична частина нашої роботи — мала місце і має бути у нас зараз. Тому що не треба лікувати неплідність ‒ її треба попереджати.

 

‒ Які основи такої профілактики?

А. К.: Репродуктивне здоров’я треба починати зберігати з препубертатного періоду дівчинки, коли вона формується. Бо коли жінки вже приходять до нас, вони часто несуть за плечима значний негативний багаж. Найстрашніше —  ранні статеві стосунки. Наша молодь робить дуже багато помилок. Але кожна третя жінка, яка зробила аборт (навіть медикаментозні й  вакуумні, які роблять сьогодні), обов’язково має проблеми з репродуктивною системою. Треба це пояснювати дівчинці з 14-15 років. Профілактика перших абортів дуже важлива. За жінками, які вже сформувалися, отримали професію, хочуть і мають можливість завести дітей, тягнеться величезний хвіст негараздів, які призводять до порушення репродуктивної функції. Тому я наголошую на профілактичній медицині. І ці ідеї повинні доноситись і телебаченням, і періодичними виданнями, і електронними ЗМІ.

 

Друга проблема — це ідея гендерної рівності. Жінки хочуть бути потрібними державі, і починають думати про дітей навіть не після 30, і навіть не після 45, а вже під 50. Репродуктивним традиційно вважається вік від 15 до 49 років, коли використовується приблизно вся кількість яйцеклітин, що закладені в жіночий організм від народження і вистрілюють раз на місяць — це в середньому 400-450 овуляцій. Таким чином, це сприятливий період для зачаття. Найактивніший репродуктивний вік — 20-36 років, але не всі в нього вкладаються.

 

Сьогодні змінився середній вік, в якому жінки вирішують вперше народити дитину. Раніше жінок після 29 років вважали «старими первородками». Тепер іноді жінки вперше вагітніють у 40-45, коли «стають на ноги». Часто такі пацієнтки вже перебувають в другому шлюбі. І якщо в першому жінка могла не поспішати, то тепер, поряд з молодим чоловіком, якому 25 (а їй 45), пріоритети міняються і дитина стає бажаною.  Проте з роками накопичуються захворювання, які самі по собі призводять до порушень — це гіперпроліферативні процеси, лейоміома, ендометріоз, фіброміоми матки, запальні процеси, інфекції, які передаються статевим шляхом, але вони не проявляються відкрито, а виливаються в неплідність, непрохідність маткових труб, спайковими процесами. І жінка до нас приходить вже в складному стані.

 

Дуже багато жінок звертаються на екстракорпоральне запліднення, і навіть не тому, що не можуть завагітніти природним шляхом — інколи не хочуть проходити весь шлях лікування.

 

Даються взнаки проблеми у чоловіків. Після аварії на Чорнобильській АЕС у нас змінилось ставлення до чоловічої неплідності. Ми завжди обов’язково обстежуємо пару — і перша консультативна зустріч відбувається з подружжям. Оскільки в 40% випадків в складнощах із заплідненням винуватий чоловік, в 60% — жінка, і  в 70% ‒ обидва. І поки цей ребус не розгадаєш, розв’язати проблему неможливо.

 

Дехто, звісно, маючи гроші звертається одразу в клініку на  ЕКО. Але я вважаю, що ми маємо народжувати, як наші бабці й прабабці. Коли я ще вчилась в медінституті, серед професорів, що нас навчали, був гістолог, який стверджував: «Жінка не має права менструювати. Вона повинна народжувати та годувати, народжувати та годувати». І так, у нас на Волині та на Рівненщині є села, де середня кількість дітей в сім’ї — 11 осіб. Там, якщо ти маєш п’ятеро дітей — ти вважаєшся малодітною. Нам би одну дитину тут в Києві!

 

Але якщо говорити про себе, у мене цікава ситуація. Я прабабця вже 10 років. Я народила в 23, моя дочка ‒ в 20, і онучка — також в 20. І іноді шуткую, що перед Інститутом педіатрії, акушерства і гінекології треба повісити наше спільне фото на бігборд із закликом «Народжуйте рано! Виконайте репродуктивну функцію, а потім займайтеся дисертаціями». Хоча я робила все одночасно.

 

Отож підсумуємо основні напрямки профілактики: профілактика інфекцій, які передаються статевим шляхом, планування сім’ї, обов’язкові передшлюбні консультування.  Я вважаю, дуже правильно, що сімейний кодекс вміщає передшлюбну консультацію пар. Бо якщо ви виходите заміж, ви знаєте, де живе ваш чоловік, скільки він заробляє, який у нього інтелект. Але він не знає своєї генетичної сутності. Ми не знаємо, чи є в його сім’ї хворі. Закордоном проходять такі консультації по бажанню, у нас теж по бажанню, але планувати дитину треба свідомо. Я вважаю, що колись така служба в Україні обов’язково буде створена. І звертатися до центру планування сім’ї треба за 3-4 місяці до того, як ви захочете мати дитину.

 

Обов’язково також відвідувати лікаря, якщо ви навіть народжували, якщо у вас є інші діти, все одно потрібно два рази на рік обстежуватись у гінеколога. Сімейні лікарі мають знати про дівчаток і жінок молодих все — чим вони хворіли, які мають проблеми та екстрагенітальні патології. Дуже добре, що є система сімейного лікаря. Але вона тільки налагоджується. Сімейний лікар має бути та дитячим, і гінекологом, але я проти, щоб вели вагітних — мають бути жіночі консультації, бо акушер-гінеколог це така спеціальність, яка була є і буде, хочу вони цього чи ні.

 

‒ Як ваше відділення працює в складних умовах війни?

А. К.: Скажу кілька слів про теперішню ситуацію. З України виїхало понад 3 млн. жінок репродуктивного віку. Ми зараз завантажені на 50%. Не тільки ми — всі акушерські установи. У тих жінок, що лишилися тут, — чоловіки на війні. Зменшилась кількість пологів, кількість вагітностей. Ну не ходять зараз жінки, не лікують безпліддя — це ж планове обстеження! Ніхто цього собі не може дозволити — ні морально, ні фізично. Зараз ми оперуємо жінок, в основному, зі східної частини нашої України, де розбомблені пологові будинки. 90% наших хворих мають запущені хвороби, які потребують операцій. Ми виїздимо в рейди по Київській області з метою перевірки стану репродуктивного здоров’я жінок, які знаходяться в евакуації та Київської області. Нас цікавить психологічний стан цих жінок, різні порушення репродуктивної функції. Це ж не тільки вагітність і пологи, але й сексуальне здоров’я, менструальна функція. Чому зараз страждає здоров’я жінок? По-перше, після захворювання на ковід міняється імунологічний стан і загострюються запальні процеси, підвищується частота пухлиноподібних утворень яєчників, матки. Але в зв’язку з війною, жінки не приходять вчасно на консультацію до лікаря. У нас є пацієнтки, які 10 років у нас спостерігалися — фіброміома майже не росла. Зараз вона в 3-4 рази збільшилася. І збільшилась кількість оперативних втручань.

 

Наше відділення займається органозбережними операціями, жінку до 45-40 років, якщо є можливість, ми залишаємо з маткою, але видаляємо фіброматозні вузли. Можемо нині надати хорошу медикаментозну підтримку для таких захворювань.

 

Але я вважаю, що теперішній колапс, пов’язаний з війною, проявить себе вже через декілька років, а через 25-20 років нам загрожуватиме демографічна криза. Тому що на сьогодні мало народжується діток. Чоловіки на війні, жінки або самотні, або не зважуються на вагітність. Тому на нас чекає нелегкий період. На ці проблеми може нашаруватися реорганізація медицини. Я вважаю, медицина не може повністю перейти на приватну основу. Державні установи мають бути! І у нас, я вважаю, вони були не найгірші, оскільки добре знайома із закордонними системами. Зараз наші пацієнтки приїжджають з-за кордону і кажуть: «Яке щастя — наша медицина!» У нас може не завжди є сучасна апаратура, але у нас є люди, фахівці високого класу!

 

Тому я великий оптиміст. Пишаюся своєю бригадою, своїми учнями. У нас у відділенні працює п’ять докторів наук, всі інші — кандидати. Я просто в захваті від нашої молоді, бо вони ‒ неймовірні ентузіасти, всі сумлінно працюють, навіть при нинішній зарплатні.  І я вірю, що у нашої України ‒ попереду велика перспектива.

 

‒ Які унікальні процедури проводяться у вашому відділенні?

А. К.: Всі процедури в нашому відділенні проводяться також в усьому світі. У нас є лапароскопічна стійка, малоінвазивна терапія. 80% операцій проводяться ендоскопічними методами.  Всі маніпуляції у нас проводяться відповідно міжнародних протоколів.

 

Але ми проводимо й унікальні операції — видаляємо по 10-15 фіброматозних вузлів, зберігаємо матку, і жінки після цього рік готуються, вагітніють і народжують (це 80% наших пацієнток). Ми цим пишаємося. Надаємо хорошу медикаментозну підтримку, у нас є достатньо можливостей.

 

Але для нас головне, щоб жінка не тільки завагітніла, але й виносила і народила. Ми спостерігаємо жінок, і вони у нас народжують. В цьому полягає унікальність нашого Інституту педіатрії, акушерства і гінекології. Жінка у нас прооперувалася, потім завагітніла, і ми можемо госпіталізувати її  для спостереження в акушерську клініку, якщо є потреба. Якщо пацієнтка має екстрагенітальну патологію, вона також спостерігається в Інституті. А якщо (не дай Боже!) дитинка має патологію, у нас через перехід ‒ дитяча хірургія, де немовлят оперують протягом першої доби.  Єдине, чим ми не займаємось — це дороговартісні процедури, наприклад, ЕКО — в Києві існує понад 20 центрів, які на цьому спеціалізуються. Ми з ними постійно дискутуємо, бо не завжди гроші можуть визначати потребу в цій операції. Відверто кажучи, багато жінок з хорошим достатком, не бажають проходити всі щаблі лікування крок за кроком, і йдуть на ЕКО. Хоча, буває, повертаються до нас, лікуються та вагітніють природним шляхом.

 

Унікальність нашого відділення полягає у відновленні репродуктивної функції: якщо жінка завагітніла після нашого лікування, ми виконали свою функцію.

 

‒ Якими дослідженнями наразі займаєтеся?

А. К.: Якщо говорити про наукову частину роботи, то зараз ми займаємося генетичними дослідженнями — вивчаємо індивідуалізований підхід до лікування в залежності від чутливості рецепторів до гормонів. Співпрацюємо з Інститутом експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького, зокрема з академіком В. Ф. Чехуном. Ми беремо у жінки післяопераційний матеріал, направляємо в лабораторію Інституту ім. Кавецького і тестуємо на генетичну чутливість до препаратів. Щоб післяопераційний період був ефективнішим, і ця жінка мала змогу потім зачати. Крім того, лікування інфекцій, які передаються статевим шляхом, розпочинається з такого ж ретельного обстеження, щоб воно досягло мети.

 

Ми проводимо унікальні дослідження психологічного стану жінки в умовах війни та впливу стресу на її репродуктивне здоров’я. На сьогодні на фоні стресу в чотири рази збільшились викидні у жінок. Ми ще не маємо метааналізу, але з отриманих даних ясно, що вплив стресу і надалі буде мати велике значення для репродуктивного здоров’я нації в цілому та нашого генетичного фонду.

 

‒ Чи маєте професійну мрію?

А. К.: Так, я хочу для нашого відділення хорошу сучасну апаратуру. Хочу, щоб жінки наші йшли одразу в пологове відділення, а не до нас. Хочу лишитися безробітною. (Сміється). Розумієте, якщо у нас буде гарна профілактична медицина, у жінки завжди все  буде добре!