Експерти заговорили про демографічну кризу, яка загрожуватиме нашій державі років через 10. Проблемою є не тільки зменшення кількості жінок, які зважуються на вагітність в ці складні для України часи, але й втрата материнського ресурсу, найбільшого скарбу будь-якої нації. Чому материнська смертність – трагедія не тільки й не стільки медична, але й загальнонаціональна, пояснює Володимир Ісаакович Медведь, керівник відділення екстрагенітальної патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАН України.
Чому ж саме життя жінки-матері вважається у світі рейтинговим показником, що свідчить про рівень соціально-економічного розвитку будь-якої держави? Відповідь проста: підтримувати материнську смертність на наднизькому рівні вкрай складно, оскільки це потребує величезних матеріальних затрат і титанічної роботи всієї медичної системи.
«У Західній Європі показник материнської смертності прагне нуля (із розрахунку на 100 живонароджених немовлят), а в країнах, що розвиваються, він може сягати 90 і більше. Причому є певні відомі шляхи зменшення показника до більш-менш прийнятного рівня. А от там, де він менше ніж 10, знизити далі вкрай складно, бо це потребує величезних спільних зусиль держави, органів соціальної опіки, фінансування тощо», – пояснює Володимир Ісаакович Медведь.
Яке ж місце займає Україна серед інших держав? Ще на початку становлення незалежності України, ВООЗ встановила цільовий рівень материнської смертності для пострадянських країн ‒ 15 на 100 тис. живонароджених дітей. І попри обмежені ресурси наша країна завжди відрізнялась відносно невисоким рівнем материнської смертності. У 2000-2010-ті роки цей показник сягав близько 15-17 – це істотно вище ніж в Японії або Швеції, проте з точки зору ВООЗ вважалося прийнятним.
«Були роки, коли Україна навіть йшла нижче цього рівня, – коментує ситуацію Володимир Ісаакович, – але менше ніж 10 у нас ніколи не було, і мені про це сумно казати. Але останніми роками за офіційною статистикою материнська смертність у нас збільшувалася і навіть перетнула межу 20 на 100 тис. Це ганебно, неприпустимо в країні, яка вже досягала 12-14. Не можна іти назад! Але щонайменше ми маємо знати, від чого помирають ці жінки».
Однією з проблем професор вважає скасування державної експертизи кожного випадку материнської смертності: така система існувала раніше і, на погляд Володимира Ісааковича, була добре вибудована і досить жорстка. Спеціальна комісія МОЗу розбирала кожен випадок смерті матері зі встановленням причини, оцінкою, чи можливо було її попередити, які були помилки, що не дозволили зберегти життя. І лікарів, які брали учать у випадку, викликали на засідання комісії, де прилюдно обговорювали їх дії. Наприкінці року проводився зведений аналіз причин, від яких загинули жінки, помилок і прогнозувалися шляхи уникнення останніх в майбутньому. На жаль, більше такої експертизи не існує. «А це був реальний професійний шлях зменшення таких випадків, – з жалем констатує заслужений лікар України Володимир Медведь. – Тепер ми не знаємо, від чого померла та кількість матерів. І не знаємо шляхів для цілеспрямованих зусиль щодо зменшення втрат».
Існує вислів: коли помирає вагітна, коло неї завжди помирає лікар. Всі фахівці, що супроводжують дитину на шляху до цього недосконалого світу, приймають такі прикрі випадки близько до серця. Тому на сьогодні всі лікарі Інституту педіатрії, акушерства і гінекології всіма можливими та неможливими шляхами борються за життя кожної жінки та кожної дитини, яким жити в оновленій країні після війни. Бо саме їм випадає розбудовувати нашу державу.